Cogito ergo sum

Оце з pani_maidan завели розмову за фаталізм і мотивацію спротиву і тут не можна незгадати того, що кажуть старі люди про людей. А саме:
Насамперед існують справжні люди, які знають слово Боже і живуть згідно з цим. Бувають напівлюди, які може й чули коли , як годиться жити, але роблять все як самім заманеться не для своєї користі і не для людської радості. А ще є й такі, що тільки звиду як люди, але роблять все лише так, щоб зруйнувати і зіпсувати існуюче, бо зовсім-зовсім не розуміють ні світу, ні його правди, ні його радості. Такі люди навіть і зватися людьми неповинні, бо вони за своїми вчинками більш негадують демонів.

Другою частиною нашого звернення буде те, що ми розповімо вам таку казочку.
Як був собі Ормазд - живе втіленя Мудрості бо і ім'я його таке Володар Мудрості - Ахура Мазда.
Знання про світ його були тотожними самому світу і відкривали цього світу всі закони і підтримували чистоту світу. Саме зе знання, ба навіть усвідомлення і стало причиною того, що світ став з небуття.
Але знання і усвідомлення маючи природу Мудрості виключають з себе несвідомість і невігластво, бо неможна бути одночасно мудрим і невігласом, неможна односасно бути і небути. І як що хтось думає інакше, ми пояснити цього незможемо інакше як у оцій
байці в двох частинах .
То ж і виходить, що той, хто вважає, що в нескінченності немає нічого нового, новим вважає зіпсоване.
Це розумів Володар Мудрості Ормазд, але він також розумів, що немає інакшого шляху побороти невігластво, як розповсюдити мудрість, бо поруч із Мудрість невігластво безсиле.
Тому від Його мудрості стався світ в якому мали зіткнутися творіння і псування і в якому причина творіння довела б свою зверхність над причиною псування вже на тій підставі, що творити можна нескінченно, а псувати можливо лише те, що зроблено, але є в сівіті такі речі, що зіпсувати неможливо. Майже як кажуть на півночі "... Булат не гнется, шелк не сечется, красно золото не ржавеет. ..." Пізніше ми скажемо про механізми псування і протистояння такій порчі. А сьогодні нагадаємо : зороастрійці вважають що людина на землі то є частка всесвітньої душі - фравахара, яка одержала своє тіло і душу для виконання особливої місії (і це ще одна тема про усвідомлення особистої місії і шляхи її виконання) І пройшовши весь шлях, і відчувши безсилість невігластва людина робе свою душу насправді безсмертною.
Тому для такої людини немає неможливого і недосяжного, а є лише те, результати чого вона сама може не відчути за своє життя. Але знаючи про те, що на рівні думки світоустрій згідно мудрості вже переміг світустрій хаотичний, і це є єдина можлива форма устою, яка дає життя, людина обирає саме цей шлях і отримує справжнє життя . Бо як казав Картезій "Мислю - від так існую"