Новий вид - совіцькі люди

[mamay]

Ось вам пісня про Чєлєнтано

а дальше про комунізм і євгєніку

по совєту друзєй почитав http://levkonoe.livejournal.com/7186171.html.
ну ви мабуть вже те читали раніше, тільки я задніх пасу. але я за марксізм і євгєніку.
відомо, що марксізм вєрний , адуже умні поїдуть у Сибір прибирати сніг.
В молодості коли я збирався дєлать свою жисть с товаріща Бжезінского Дзєржинского , соотвєтствєнно на вознікающіє вопроси треба було десь шукать відповіді, а поскольку Заратуштру на православний єзик переводите не хотіли, оставался одін автор Слава Кпсс.
Ну от його я і читав.
І це стало началом конца, как говорітся. Бо як би я не читав я б і незнав який це капут.
Треба було їм всьотаки засєкрєтіть работи класєков.
Ну і про євгєніку.
В школі в нас якось так сталося, що класні керівники мінялись в нас майже щороку. ми були кузніцей завучів. тоєсть завучі школи то всьо наші бившиє класниє дами.
і було такоє правіло шо в первих чіслах сєньтьйабрьа всих розсажували по ранжиру, вєсу і жиру.
і от так вийшло шо з однією дєвочкою я просидів за одной партой 5 лєт при разних чітілях.
просто такі "Я сидел при Александре Втором "Освободителе", при Александре Третьем "Миротворце"..."
просто вчителя на нас дивилися і казали.
о! яка прекрасна пара. ну ви знаєтє мєня "... деньги, женщины... надо было иметь мою богатырскую силу. Во всех же газетах писали: поэт-юморист" і вона тоже красавіца спарцмєнка камсамолка. всє мої друзья буди в неї влюблєни.
я з того мав непоганий гешефт, бо мог єй передавать запісочкі од ніх!
ну а дальше ви вже пойняли, шо ми з нею не то шоб на дух один одного не переносили. зовсім ні. в нас була настоящая муржская дружба. не то шоб за нею замічалось того шо із толєрантності тепер неможна називати. очєнь даже наоборот. вона була образцова дєвочка-дєвочка, як це називалось в каойто піріод. сплошноє мімімі. все аніме з неї змальоване.
але ми мабуть дуже по звірячому одне одного відчували і бачили все гівно одне в одному, що було сокрито от другіх. І в нас вистачало розуму не виносити на широкий загал те що ми бачимо один в одному і внас вистачало розуми не пробувати якось з тим гратися чи боротися.
В нас вистачало розуму.
і ми причудво товаришували аж допоки життя нас не розкидало.
але залишилися самі найкращі спогади про наше товариство.
і слава партії, що нас могли посадити за одну парту , а не покласти в одне ліжко

Comments

[chita-i.livejournal.com]

Гарний допис і ваш і levkonoe і приклад втілення ідей соціалістичних ідеалістів совками, з власного життя, цікавий. Але, філософія окремо, ви собі також зробили нехилу рекламу. Дівчина, що всі хлопчики закохані, а ви під стать плюс відмінник. ) Та ще і можете дружити з дівчинкою-жінкою, а не тільки підлазите коли дуже хочеться, а так і вважаєте алогічним створінням та "не розумієте" як деякі мізогіни. Що ще жінкам треба? )) Але все правильно. Сам собі рекламу не зробиш, так ніхто. Теж припускаю, що то зовсім випадково щоб проілюструвати аргумент.

[mamay-m.livejournal.com]

я згадую як розбирали "моральний облік" себто десь ми й були на тому шляху , що райком комсомолу буде видавать характєрістіку для шлюбу.
а як згадаю тих райкомовських деятєльніц.
брррр!

[chita-i.livejournal.com]

У нас також вибрали пару, дівчинку і хлопчика, на «золотих медалістів», Оксану Мороз (здається) і Сашу Горбатенко. Вони були високі, стрункі, і майже непогано вчились. Але разом дивились як на совєцькому плакаті совєцькі українські школярі. А Вітю Линка (трошки повного, з довгим носом та з допитливим розумом) і Люду Щербакову (маленьку кругленьку і дуже розумну, схожу на совку), чомусь не «назначили», хоча було набагато справедливіше. Вітя був закоханий у Люду безтями, але ніколи так і не зізнався, то був страшний секрет, я і не знала вчасно, обидва поїхали поступати з першого разу, і вивчилися, у Москву, Вітя на лікаря, Люда десь у Баумана, вже не пам’ятаю, повернулась скніти до рідного районного центру неясно чому.

За те того хлопця Горбатенко весь час «тягнули», а ми з подружками ухохатувалися з його «перлів» типу «повєрнітєсь задом к залу» «их дружба пєерерасла в любовь» та інших. Не знаю, чого ми стільки реготали тоді. Мабуть, гормони. Смішинку з’їли. )

А до райкому мені було, як до неба. Я їх не бачила ні сном ні духом. Повністю паралельні світи.

[chita-i.livejournal.com]

А щодо втілення ідей утопістів у життя, так, совкам майже вдалося!